2 сторінка

      Старий В’яз
      наполегливо намагався щось повідати.
      Він шепотів пожовклим листям,
      а втомлене важке гілля скрипотіло,
      додаючи сумні ноти до тієї розповідки.

Майже Ніч, а він не схаменеться —
буркотів я, визираючи з глибокого дупла.

Сутінки накликали Мжичку —
вона геть заховала зоряне світло.
Стало так темно — хоч очима світи.

Шурхіт та скрип блукали галявиною –
може лісові плітки?

Навіщо влаштовувати балаканину посеред Ночі?
За що мені така «нагорода»?
Як відпочити?

Усю Ніч я крутився дзиґою у тому дуплі.
Зігрівався вогняними спогадами,
дослухався до буркотіння старого В’яза
під моторошний шепіт Мжички.

Цього вистачило вдосталь —
до світанку часу було вдосталь.

На жаль, збагнути вдалося лише одне слово,
помилятися я не міг,
старий В’яз бубонів одне те саме:

    — Сирота.

Вогкий сірий світанок
зустрічав мене разом з хмарами.
Вони тягнулися над галявиною
і відчайдушно хлюпотіли.

Мабуть, вони всі разом показилися —
це перше, що сплило на думку.

    — Де він? — волав я на весь ліс
      посеред промоклої галявини.

3 сторінка

      Цікавість — вона приблукала
      одразу за нерозумінням.
      Зі мною таке трапляється раз у раз.

Ось саме той випадок, та сама клята межа,
за якою на мене щось чекає…

    — Може, хтось вкаже на нього?
      Годі хлюпотіти — робіть хоч щось!

Шурхіт…
Гнилий пінь у підліску
розпочав мерехтіти зеленим світлом.
Мабуть, хтось налякав світляків?

Я гадав, що бачив усе.
Але будь-які здогадки розлетілися вщент.

Я зупинився.
У ту мить всі думки кудись повтікали.

За вкритим мохом пнем, серед пухнастої папороті
Маленький Вітерець ворушив прозорі краплі,
що рясно розкидала по листях Мжичка.

Він був там.
Але так не повинно бути.

Що це? Як це? Звідки?

Ліс не відповів одразу.
Волога галявина важко зітхнула,
і на всі голоси зашепотіла:

    — Сирота…

4 сторінка

      З-під папороті, маленькі перелякані оченятка
      дивилися прямо на мене.

Я й гадки не мав, з чого розпочати...
Отже, ніколи не спілкувався з малечею.

    — Хто ти, звідки, як тебе кличуть? –
      це все, що я вичавив із себе.

Малий дивився на мене та кліпав очима.
Я вирішив рухатися з іншого боку.

    — Привіт, я Грайливий Вітерець,
      що блукає понад Річкою.
      Маю багато друзів, полетіли разом,
      познайомлю тебе з Валунами.

Вони зазвичай мовчать, саме як ти — шмигнула думка.

Не одразу, але я здогадався.
Цей Малий Вітерець — мабуть, він немовля?

      Йой-йой, біда за бідою.

Я цілий день дивився на його забавки.
Малий інколи щось булькотів, але це було ні до чого.

Наближалася Ніч.
Як йому розтлумачити, що краще відпочивати у дуплі, ніж під папороттю.

Простягнути руку?
Може, спрацює краще, ніж балаканина.

      Я був щиро здивований,
      коли він вхопив мене за палець.

      ПРОТЯГ і ДОМОВИК
      Одна пастка на двох
      Книга третя

1 сторінка

             Від Вітерця...

      Перші спогади.
      Напевно вони є у кожного.
      Розмиті, чудернацькі, незрозумілі.

Я летів поволі, склавши за головою руки.
Дивився у прозоре осіннє небо,
намагаючись пригадати найперше,
з того, що колись бачив.

Вперто спливало одне те саме — вогонь.
Червоний, жовтий, пекучий.
Він кружляв, спалахував, ревів — полум’я було скрізь.

Саме так, блукаючи дитячими спогадами,
я марнував час дорогою додому.

Сонечко майже сховалося за обрій —
треба шукати де відпочити.

На щастя,
затишна лісова галявина щиро запрошувала мене.
Я дуже втомився від цієї подорожі,
від дурнуватих думок, що блукали у голові
та важких спогадів, що ховалися за ними.

Настрій був далеким від безтурботного.
Грайливий Вітерець почувався похмурою хмарою.

      Мабуть, це і є самотність?

5 сторінка

      Тепла осіння Ніч.
      Вона прийшла разом із зорями,
      тишею та турботою.

Ані шурхоту, ані скрипу у В’язовому дуплі.
А я не можу стулити очі.
Втомлений забавками, Вітерець-Сирота скрутився клубочком на руках.

      Тендітний, прозорий, легкий.

Він сопить потроху.
Я рахую зірки та гадаю — як воно буде…

А ще, у голові блимала одна думка —
все це дуже схоже на велику пригоду...
Отже, справжні пригоди самі знаходять мене.

Відчуття відповідальності
бентежило та надихало.
Воно водночас відсунуло все,
що так дратувало мене.

Думки вже не тягнули за собою спогади.
Не крутилися скаженим роєм у голові.

Я був вдячний долі.
Бешкетник Грайливий Вітерець
уперше відчував себе батьком.

      Цей Малий
      вмить позбавив мене самотності.

ПРОТЯГ і ДОМОВИК
Одна пастка на двох
Книга третя

© All rights reserved

Самотність — яка вона на смак?

[ придбати ]

Знахідка