ГАЛАЙДА
Той, за ким не сумують
Книга друга
2026
1 сторінка
Від Вітерця, Тіні, Річки, Туману...
Звичайно, він був голодний.
Той ненажера завжди голодний —
навіть коли їсть.
А ще він постійно дивиться на мене.
Подруга Тінь його годує — а дивиться він на мене.
Від цього якось шкереберть.
Погляд упертий, пронизливий.
Ніби зазирає просто в душу.
Дивно все це.
Навіть для мене — надто дивно.
Саме так у нашій печері
з’явилася хатня тваринка — Пухнастий Хробачок.
Тінь каже, що знайшла його під Старою Вербою.
Мовляв, той ледь животів із голоду.
Звісно, моєї згоди вона не питала.
Просто він зараз ось тут,
жує безупинно й витріщається…
— Що тут додати, дівчатка… вони такі.
Той, за ким не сумують
Книга друга
2026
1 сторінка
Від Вітерця, Тіні, Річки, Туману...
Звичайно, він був голодний.
Той ненажера завжди голодний —
навіть коли їсть.
А ще він постійно дивиться на мене.
Подруга Тінь його годує — а дивиться він на мене.
Від цього якось шкереберть.
Погляд упертий, пронизливий.
Ніби зазирає просто в душу.
Дивно все це.
Навіть для мене — надто дивно.
Саме так у нашій печері
з’явилася хатня тваринка — Пухнастий Хробачок.
Тінь каже, що знайшла його під Старою Вербою.
Мовляв, той ледь животів із голоду.
Звісно, моєї згоди вона не питала.
Просто він зараз ось тут,
жує безупинно й витріщається…
— Що тут додати, дівчатка… вони такі.
2 сторінка
Того дня, що був сповнений непорозумінь,
Річка покликала мене.
Похмурий настрій красуні несла в собі течія —
вона линула повільніше, ніж зазвичай.
— Друже Вітерець… —
ковтаючи сльози, хлюпотіла Річка.
Ніч та Млявий Туман
до самого світанку щось бубонять,
ховаючись під скелею за Водоспадом.
Я маю передчуття:
напевне станеться щось погане...
Водоспад на мої запитання ані звуку не дає
або регочить у відповідь.
На думку спало таке:
— Так ось, як виглядає криза вологих стосунків...
Я ледве стримував сміх, що розпирав мене зсередини.
Треба розпитати Тінь —
може, вона щось чула від сестри Ночі?
— Вибач, друже, мені треба до печери —
Хробачок чекає, — муркотіла Тінь.
Наступного разу вона знизала плечима:
— Не чую тебе, — Водоспад надто гуде.
Насамкінець я відповів замість неї:
— Я трохи дурнувата та вважаю всіх навколо саме такими.
Повітря над Річкою густішало.
Передчуття заколоту кружляло навколо мене.
Підсвідомість натякала — визріває щось недобре.
І все це сунуло просто на мене.
А ще той погляд Хробачка —
він міцно оселився в моїй голові.
Я бачу його, навіть коли поринаю у сон.
Того дня, що був сповнений непорозумінь,
Річка покликала мене.
Похмурий настрій красуні несла в собі течія —
вона линула повільніше, ніж зазвичай.
— Друже Вітерець… —
ковтаючи сльози, хлюпотіла Річка.
Ніч та Млявий Туман
до самого світанку щось бубонять,
ховаючись під скелею за Водоспадом.
Я маю передчуття:
напевне станеться щось погане...
Водоспад на мої запитання ані звуку не дає
або регочить у відповідь.
На думку спало таке:
— Так ось, як виглядає криза вологих стосунків...
Я ледве стримував сміх, що розпирав мене зсередини.
Треба розпитати Тінь —
може, вона щось чула від сестри Ночі?
— Вибач, друже, мені треба до печери —
Хробачок чекає, — муркотіла Тінь.
Наступного разу вона знизала плечима:
— Не чую тебе, — Водоспад надто гуде.
Насамкінець я відповів замість неї:
— Я трохи дурнувата та вважаю всіх навколо саме такими.
Повітря над Річкою густішало.
Передчуття заколоту кружляло навколо мене.
Підсвідомість натякала — визріває щось недобре.
І все це сунуло просто на мене.
А ще той погляд Хробачка —
він міцно оселився в моїй голові.
Я бачу його, навіть коли поринаю у сон.
3 сторінка
Сіра ранішня імла
міцно трималася над Річкою.
Доки височезні скелясті береги
турботливо ховали русло
від ранкових сонячних променів.
Ніч та Млявий Туман
таїлися під скелею за Водоспадом —
саме там, де підказала Річка.
Того ранку гуркітливе відлуння
вперто неслося понад сонною водою —
воно ненажерливо ковтало кожен звук.
Прозорий білявий Місяць потроху хилився за обрій.
Він тричі погукав Ніч — я затамував подих.
Чорною хмарою вона промайнула з-під скелі,
обернулася стрімко — осяйна була та мить.
Краплі води розлетілися навсібіч —
вони спалахнули, мов розсипані зорі.
І майнула в мене думка:
— Веселці ще далеко до того…
Останній подарунок від Ночі
розчинявся у прозорій воді.
Вона швидко линула понад сонним світом,
наздоганяючи Місяць.
Сонячні промені вже блукали Річкою,
вони бавилися з шепітними хвилями,
що слухняно поспішали за течією.
Слизькі Жаб’ячі Камінці
з нетерпінням чекали на Млявий Туман.
Вони «дуже стомилися» і мріяли лише про одне —
хоч трохи відпочити під його прохолодною ковдрою.
Треба розпитати Валунів,
чому ці Камінці завжди виглядають втомленими?
Хоча Валуни — вони виглядають так само...
Ось тобі й відповідь, Вітерець…
Це саме він...
Яскравий приклад
перемоги безглуздя над розумом.
Сіра ранішня імла
міцно трималася над Річкою.
Доки височезні скелясті береги
турботливо ховали русло
від ранкових сонячних променів.
Ніч та Млявий Туман
таїлися під скелею за Водоспадом —
саме там, де підказала Річка.
Того ранку гуркітливе відлуння
вперто неслося понад сонною водою —
воно ненажерливо ковтало кожен звук.
Прозорий білявий Місяць потроху хилився за обрій.
Він тричі погукав Ніч — я затамував подих.
Чорною хмарою вона промайнула з-під скелі,
обернулася стрімко — осяйна була та мить.
Краплі води розлетілися навсібіч —
вони спалахнули, мов розсипані зорі.
І майнула в мене думка:
— Веселці ще далеко до того…
Останній подарунок від Ночі
розчинявся у прозорій воді.
Вона швидко линула понад сонним світом,
наздоганяючи Місяць.
Сонячні промені вже блукали Річкою,
вони бавилися з шепітними хвилями,
що слухняно поспішали за течією.
Слизькі Жаб’ячі Камінці
з нетерпінням чекали на Млявий Туман.
Вони «дуже стомилися» і мріяли лише про одне —
хоч трохи відпочити під його прохолодною ковдрою.
Треба розпитати Валунів,
чому ці Камінці завжди виглядають втомленими?
Хоча Валуни — вони виглядають так само...
Ось тобі й відповідь, Вітерець…
Це саме він...
Яскравий приклад
перемоги безглуздя над розумом.
4 сторінка
Занурившись у дурнуваті міркування,
я марнував час, ховаючись за очеретом.
Очікування Туману здавалося без краю.
Нарешті він.
Я вирішив не витрачати навички красномовства —
та запитав просто:
— Розповідай, млява повзуча імло,
що саме коїться?
Навіщо ви, заколотники,
допекли красуню Річку?
Спантеличений міцною навалою,
Млявий Туман важко позіхнув...
— Друже Вітерець — ми готуємо свято.
На ту саму ніч повного Місяця.
Просто май віру —
усе вийде яскраво й незабутньо.
Але — жодного слова Річці,
це має бути на диво.
Присягнись мовчати.
Я був змушений дати слово.
Отже, це свято саме для подруги Річки...
Йой, йой — оце так...
До тих заколотників додався ще один.
Занурившись у дурнуваті міркування,
я марнував час, ховаючись за очеретом.
Очікування Туману здавалося без краю.
Нарешті він.
Я вирішив не витрачати навички красномовства —
та запитав просто:
— Розповідай, млява повзуча імло,
що саме коїться?
Навіщо ви, заколотники,
допекли красуню Річку?
Спантеличений міцною навалою,
Млявий Туман важко позіхнув...
— Друже Вітерець — ми готуємо свято.
На ту саму ніч повного Місяця.
Просто май віру —
усе вийде яскраво й незабутньо.
Але — жодного слова Річці,
це має бути на диво.
Присягнись мовчати.
Я був змушений дати слово.
Отже, це свято саме для подруги Річки...
Йой, йой — оце так...
До тих заколотників додався ще один.
ГАЛАЙДА
Той, за ким не сумують
Книга друга
Той, за ким не сумують
Книга друга
© All rights reserved
Хатня тваринка
Чому з ними так важко?
[ придбати ]
ГАЛАЙДА
Той, за ким не сумують
Книга друга
2026
1 сторінка
Від Вітерця, Тіні, Річки, Туману...
Звичайно, він був голодний.
Той ненажера завжди голодний —
навіть коли їсть.
А ще він постійно дивиться на мене.
Подруга Тінь його годує —
а дивиться він на мене.
Від цього якось шкереберть.
Погляд упертий, пронизливий.
Ніби зазирає просто в душу.
Дивно все це.
Навіть для мене — надто дивно.
Саме так у нашій печері
з’явилася хатня тваринка — Пухнастий Хробачок.
Тінь каже, що знайшла його під Старою Вербою.
Мовляв, той ледь животів із голоду.
Звісно, моєї згоди вона не питала.
Просто він зараз ось тут,
жує безупинно й витріщається…
— Що тут додати, дівчатка… вони такі.
Той, за ким не сумують
Книга друга
2026
1 сторінка
Від Вітерця, Тіні, Річки, Туману...
Звичайно, він був голодний.
Той ненажера завжди голодний —
навіть коли їсть.
А ще він постійно дивиться на мене.
Подруга Тінь його годує —
а дивиться він на мене.
Від цього якось шкереберть.
Погляд упертий, пронизливий.
Ніби зазирає просто в душу.
Дивно все це.
Навіть для мене — надто дивно.
Саме так у нашій печері
з’явилася хатня тваринка — Пухнастий Хробачок.
Тінь каже, що знайшла його під Старою Вербою.
Мовляв, той ледь животів із голоду.
Звісно, моєї згоди вона не питала.
Просто він зараз ось тут,
жує безупинно й витріщається…
— Що тут додати, дівчатка… вони такі.
2 сторінка
Того дня,
що був сповнений непорозумінь,
Річка покликала мене.
Похмурий настрій красуні
несла в собі течія — вона линула повільніше, ніж зазвичай.
— Друже Вітерець… —
ковтаючи сльози, хлюпотіла Річка.
Ніч та Млявий Туман
до самого світанку щось бубонять,
ховаючись під скелею
за Водоспадом.
Я маю передчуття:
напевне станеться щось погане...
Водоспад на мої запитання
ані звуку не дає
або регочить у відповідь.
На думку спало таке:
— Так ось, як виглядає
криза вологих стосунків...
Я ледве стримував сміх,
що розпирав мене зсередини.
Треба розпитати Тінь —
може, вона щось чула від сестри Ночі?
— Вибач, друже,
мені треба до печери —
Хробачок чекає, — муркотіла Тінь.
Наступного разу вона знизала плечима:
— Не чую тебе, —
Водоспад надто гуде.
Насамкінець я відповів замість неї:
— Я трохи дурнувата та вважаю
всіх навколо саме такими.
Повітря над Річкою густішало.
Передчуття заколоту
кружляло навколо мене.
Підсвідомість натякала —
визріває щось недобре.
І все це сунуло просто на мене.
А ще той погляд Хробачка —
він міцно оселився в моїй голові.
Я бачу його,
навіть коли поринаю у сон.
Того дня,
що був сповнений непорозумінь,
Річка покликала мене.
Похмурий настрій красуні
несла в собі течія — вона линула повільніше, ніж зазвичай.
— Друже Вітерець… —
ковтаючи сльози, хлюпотіла Річка.
Ніч та Млявий Туман
до самого світанку щось бубонять,
ховаючись під скелею
за Водоспадом.
Я маю передчуття:
напевне станеться щось погане...
Водоспад на мої запитання
ані звуку не дає
або регочить у відповідь.
На думку спало таке:
— Так ось, як виглядає
криза вологих стосунків...
Я ледве стримував сміх,
що розпирав мене зсередини.
Треба розпитати Тінь —
може, вона щось чула від сестри Ночі?
— Вибач, друже,
мені треба до печери —
Хробачок чекає, — муркотіла Тінь.
Наступного разу вона знизала плечима:
— Не чую тебе, —
Водоспад надто гуде.
Насамкінець я відповів замість неї:
— Я трохи дурнувата та вважаю
всіх навколо саме такими.
Повітря над Річкою густішало.
Передчуття заколоту
кружляло навколо мене.
Підсвідомість натякала —
визріває щось недобре.
І все це сунуло просто на мене.
А ще той погляд Хробачка —
він міцно оселився в моїй голові.
Я бачу його,
навіть коли поринаю у сон.
3 сторінка
Сіра ранішня імла
міцно трималася над Річкою.
Доки височезні скелясті береги
турботливо ховали русло
від ранкових сонячних променів.
Ніч та Млявий Туман
таїлися під скелею за Водоспадом —
саме там, де підказала Річка.
Того ранку гуркітливе відлуння
вперто неслося понад сонною водою —
воно ненажерливо ковтало кожен звук.
Прозорий білявий Місяць
потроху хилився за обрій.
Він тричі погукав Ніч —
я затамував подих.
Чорною хмарою
вона промайнула з-під скелі,
обернулася стрімко —
осяйна була та мить.
Краплі води розлетілися навсібіч —
вони спалахнули, мов розсипані зорі.
І майнула у голові думка:
— Веселці, ще далеко до того…
Останній подарунок від Ночі
розчинявся у прозорій воді.
Вона швидко линула понад сонним світом, наздоганяючи Місяць.
Сонячні промені вже блукали Річкою,
вони бавилися з шепітними хвилями,
що слухняно поспішали за течією.
Слизькі Жаб’ячі Камінці
з нетерпінням чекали на Млявий Туман.
Вони «дуже стомилися» і мріяли лише про одне — хоч трохи відпочити під його прохолодною ковдрою.
Треба розпитати Валунів, чому ці Камінці завжди виглядають втомленими?
Хоча Валуни —
вони виглядають так само...
Ось тобі й відповідь, Вітерець…
Це саме він...
Яскравий приклад
перемоги безглуздя над розумом.
Сіра ранішня імла
міцно трималася над Річкою.
Доки височезні скелясті береги
турботливо ховали русло
від ранкових сонячних променів.
Ніч та Млявий Туман
таїлися під скелею за Водоспадом —
саме там, де підказала Річка.
Того ранку гуркітливе відлуння
вперто неслося понад сонною водою —
воно ненажерливо ковтало кожен звук.
Прозорий білявий Місяць
потроху хилився за обрій.
Він тричі погукав Ніч —
я затамував подих.
Чорною хмарою
вона промайнула з-під скелі,
обернулася стрімко —
осяйна була та мить.
Краплі води розлетілися навсібіч —
вони спалахнули, мов розсипані зорі.
І майнула у голові думка:
— Веселці, ще далеко до того…
Останній подарунок від Ночі
розчинявся у прозорій воді.
Вона швидко линула понад сонним світом, наздоганяючи Місяць.
Сонячні промені вже блукали Річкою,
вони бавилися з шепітними хвилями,
що слухняно поспішали за течією.
Слизькі Жаб’ячі Камінці
з нетерпінням чекали на Млявий Туман.
Вони «дуже стомилися» і мріяли лише про одне — хоч трохи відпочити під його прохолодною ковдрою.
Треба розпитати Валунів, чому ці Камінці завжди виглядають втомленими?
Хоча Валуни —
вони виглядають так само...
Ось тобі й відповідь, Вітерець…
Це саме він...
Яскравий приклад
перемоги безглуздя над розумом.
4 сторінка
Занурившись
у дурнуваті міркування,
я марнував час, ховаючись
за очеретом.
Очікування Туману здавалося без краю.
Нарешті він.
Я вирішив не витрачати навички красномовства — та запитав просто:
— Розповідай, млява повзуча імло,
що саме коїться?
Навіщо ви, заколотники,
допекли красуню Річку?
Спантеличений міцною навалою,
Млявий Туман важко позіхнув...
— Друже Вітерець —
ми готуємо свято.
На ту саму ніч повного Місяця.
Просто май віру —
усе вийде яскраво й незабутньо.
Але — жодного слова Річці,
це має бути на диво.
Присягнись мовчати.
Я був змушений дати слово.
Отже, це свято саме для подруги Річки...
Йой, йой — оце так...
До тих заколотників
додався ще один.
Занурившись
у дурнуваті міркування,
я марнував час, ховаючись
за очеретом.
Очікування Туману здавалося без краю.
Нарешті він.
Я вирішив не витрачати навички красномовства — та запитав просто:
— Розповідай, млява повзуча імло,
що саме коїться?
Навіщо ви, заколотники,
допекли красуню Річку?
Спантеличений міцною навалою,
Млявий Туман важко позіхнув...
— Друже Вітерець —
ми готуємо свято.
На ту саму ніч повного Місяця.
Просто май віру —
усе вийде яскраво й незабутньо.
Але — жодного слова Річці,
це має бути на диво.
Присягнись мовчати.
Я був змушений дати слово.
Отже, це свято саме для подруги Річки...
Йой, йой — оце так...
До тих заколотників
додався ще один.
ГАЛАЙДА
Той, за ким не сумують
Книга друга
Той, за ким не сумують
Книга друга
Хатня тваринка
Чому з ними так важко?
[ придбати ]
© All rights reserved